Що буває, коли за ремонт беруться непрофесіонали? зібрали гумористичні алфавітні картинки, підібрані архітектором дмитром сиваком на цю тему
Дмитро повідав нам історію свого становлення на дизайнерському терені. Історія ця здалася нам дуже цікавою, тому ми вирішили опублікувати її цілком.
— все почалося влітку в одесі, в 2010 році, відразу після отримання диплома. Попрацювавши в декількох фірмах, я зрозумів, що категорично не згоден з підходом до роботи і баченням архітектури у тамтешніх директорів. Скрізь панувала класика: як у фасадах, так і в інтер’єрах. А директори йшли на поступки будь-яким побажанням замовника. Всім було все одно, що вийде. Деякий час я шукав соратників — тих, хто мислив би в тому ж напрямку, що і я. Як виявилося, багато архітекторів і дизайнерів вкрай марнославні, і не всі готові до командної роботи. Своє прізвище під проектом іноді важливіше спільних зусиль для досягнення хорошого результату. Посткризовий час і відсутність батьків-архітекторів спочатку дуже ускладнювало роботу: було мало замовлень. До того ж одеса — це не москва, тут роботи завжди було менше. Проте здаватися було безглуздо, адже я хотів бути архітектором.
Півтора роки тому, після кількох невдалих архітектурних «тандемів», я нарешті знайшов однодумця. Після чого наша вже спільна справа стала йти в гору. Нашій новій студії скоро виповниться рік. Однак зараз у нас вже є проекти в декількох країнах, причому одночасно. А команда, яка виросла до десяти чоловік, завантажена роботою.
За п’ять років я побачив, як величезна кількість людей, які витратили до шести років на навчання, здалися в перший же рік кризи. Багато хто пішов в різні суміжні сфери. Але не я.
В архітектурі і дизайні залишаються тільки ті, хто дійсно хоче цим займатися. Втім, тут як і раніше багато вовків в овечій шкурі. Але мова зараз не про це.
Дмитро сивак, архітектор
